Сучасні хореографи шукають шляхи вдосконалення хореографічної образної системи за рахунок максимального виявлення емоційно-виразної сили танцю. Причому танцювальний симфонізм в балетах Ю. Грігоровіча, І. Бельського, О. Віноградова і інших зростає з симфонічної єдності музичної, хореографічної і живописної драматургії. І. Бельський дозволяє танцю жити в правилах симфонічної музики і лише з нею порівнює закони танцювально-образного розвитку. Прагнення до інструментального розвиненого танцю в балетах І. Бельського “Ленінградська симфонія”, “Дев'ята симфонія” на музику Дмитра Шостаковича дійсно сприяють досягненню нових, цікавих і змістовних завдань, додає балетним спектаклям високу пристрасність, публіцистічность. Звернення хореографів до симфонічної музики, не розрахованої на спеціальне втілення в балетній пластиці, може обернутися і втратою багатозначності, асоціативної щедрості, психологічної глибини сприйняття музичного матеріалу, бо існує естетичний закон не переложімості образотворчо-виразної образної системи одного виду мистецтва в іншій і з ним хореографи не можуть не вважатися.
Дописати коментар